Українське народне танцювальне мистецтво завжди привертало увагу професіональних митців.
У п'єсах українських драматургів в минулому широко використовувалися співи і танці. На Україні стало традицією, що драматичні актори неодмінно повинні вміти співати і танцювати. Багатогранністю таланту відзначалися М. Садовський, М. Заньковецька, М. Кропивницький та багато інших корифеїв українського класичного театру. І. Мар'яненко, наприклад, згадував у своїй статті «Моє життя» ', що Садовський знав і виконував козачок так, як ніхто за його пам'яті.

Мелодії сюжетних танців мають ту ж назву, що і танець взагалі. Навіть тоді, коли записують мелодію того чи іншого сюжетного танцю, то називають її, як і танець: «Аркан», «Опришки», «Коваль», «Віз» і т. д. І це зовсім не випадково, бо мелодії сюжетних танців — це їх органічна складова частина.
Мелодії посилюють емоціональну виразність танцю і значною мірою визначають характер виконання.

Серед хороводів і сюжетних танців є однойменні твори (наприклад, «Шевчик», «Коваль», «Козлик», «Голубка» та ін.). Спільність їх полягає насамперед у тематичній спорідненості. Важливо відзначити й те, що в сюжетних танцях відображається, наприклад, трудовий процес майже в тій самій послідовності, яка в хороводах диктується текстом.

Хореографія побутових танців та їх характеристика

Побутові танці дуже різноманітні щодо хореографічного малюнка. Проте всі вони в своїй основі побудовані на одних і тих же танцювальних рухах: «перемінний крок», «тинки», «присядки», «вихиляси», «голубці», «дрібушки», «притупи» тощо.

Український народ протягом століть створював самобутню культуру, яка відбиває його багатогранне життя. Одним з її найцінніших скарбів є танцювальне мистецтво. Кращі художні зразки народних танців збереглися і дійшли до наших днів. Вони стали невід'ємною частиною художнього життя Радянської України.