Хореографія побутових танців та їх характеристика

Побутові танці дуже різноманітні щодо хореографічного малюнка. Проте всі вони в своїй основі побудовані на одних і тих же танцювальних рухах: «перемінний крок», «тинки», «присядки», «вихиляси», «голубці», «дрібушки», «притупи» тощо.

Усі відомі танцювальні рухи та їх варіанти— це наслідок багатовікової народної практики в галузі мистецтва танцю. Вивчаючи технологію виконання танцювальних рухів, легко помітити, що в їх основі лежить той чи інший момент трудового процесу або якась дія людини. Так, танцювальний рух «колупалочка» асоціюється в нашій уяві з колупанням землі носком і п'яткою, танцювальний рух «тинок» технікою виконання нагадує перестрибування через тин чи перелаз тощо. Є й такі танцювальні рухи, які підкреслюють характер людини.
У танцювальній пісні «Дощик, дощик» в третій і четвертій строфах співають:

• Аж він іде, аж він іде,
• Дощик, дощик
• Ступає дрібненько,
• Аж із стріхи капотить,
• То ж то милий, то ж то любий,
• Розсердився мій миленький,
• Дивітеся, ненько.
• Аж ногами тупотить.

Ці строфи пісні супроводжують танцювальний рух, який називають «дрібушками». Характер «дрібушки» повністю залежить від тексту. В одному випадку «милий» ступає «дрібненько», граціозно перед своєю «коханою», в другому — «аж ногами тупотить», показуючи злість і досаду.

В пісні «Колись моя стара ненька» говориться про різноманітні танцювальні рухи, характерні для танцю «Тропак».
Наприклад:

• Туп, туп ніженьками.
• Цок, цок підківками,
• Гоп, чук, га тропака,
• Бо я зроду така.

Або ж в іншій строфі:

• Ой пішла б я на музики,
• Щоб дав батько п'ятака,
• Закрутилася б навіки
• Та   вдарила б тропака.

Перший рядок першої строфи:

• Туп, туп ніженьками»

супроводжує танцювальний рух «притуп», а другий рядок:

• Цок, цок підківками»

 танцювальний рух «голубці». Третій рядок другої строфи: «Закрутилася б навіки» — говорить про характерні для українських народних танців різноманітні кружляння.

Усіма цими рухами зображається весела вдача енергійної, дотепної і спритної української жінки, здатної на веселу витівку, невимушений жарт. Сплетіння цих рухів, їх логічна послідовність у загальній композиції танцю створює своєрідний хореографічний малюнок. Для кожного з побутових танців він різний.

В одній із строф пісні «Ой джиґуне, джиґуне» розповідається про танець «Козачок», розкривається його характер:

• — Люби ж мене, джиґунець,
• Пожартуймо, молодець
• Бери мене за рученьку,
• Веди мене у танець.

Цей танець відзначається жартівливим характером, жвавим, стрімким темпом. Здається, що з-під ніг джиґунця і дівчини, яка заграє до нього, іскри сиплються. Бісерна техніка виконання цих рухів виявляє темперамент українських юнаків.

У жартівливій пісні «Ой мій милий умер, умер» описується танцювальний рух, характерний для козачка:

• Ой ти, дуда ж моя, дуда,
• Я молода сгода-туда,
• Навприсядки  та  в  долон і...
• Пішла мука по коморі.

З цієї строфи ми дізнаємось про те, що, крім «дрібушок», «притупів», «голубців», кружлянь тощо, в українських танцях зустрічаються різноманітні «присядки».

Один і той самий танцювальний рух згідно з характером хореографічного образу в танці може виконуватися по-різному: широко і повільно, дрібно і швидко тощо. Танцювальні рухи доповнюються пластикою, мімікою і жестами.

Особливого смислу танцювальний рух набув у контексті, зумовленому загальною композицією танцю.

Канвою хореографії цього жанру танців є хороводи на побутову тематику. На відміну від хороводів орнаментальний малюнок побутових танців створюється на основі відшліфованих віками танцювальних рухів, що є наслідком високого розвитку народного танцювального мистецтва. Орнамент, витканий живою лінією виконавців, не тільки приваблює зір глядача, а й виявляє основний зміст танцю в цілому. Іноді в нього вкраплюють характерні для того чи іншого танцю хореографічні епізоди. Наприклад, перед глядачем вишиковується лінія хлопців-красенів, які завзято відбивають «дрібушку». Раптом один з них, широко стрибнувши, опиняється в центрі сцени і дзигою починає крутитись на місці. Інший виконавець, стрибнувши високо вгору, починає виконувати високі «голубці»...

В кожному з побутових танців орнаментальність, як і емоціональний зміст музики, звичайно мають свої відмінності.

Метелиця. Тема метелиці передається динамікою танцю, швидкою зміною фігур і різноманітними кружляннями, що створює враження заметілі, завірюхи. Звідси й походить назва танцю.

Метелиця — вид хороводу. Зв'язки з хороводами бачимо в основному композиційному елементі її (коло) та масовості. В наш час це кращий зразок масового танцю, в якому може брати участь необмежена кількість виконавців.

Поширений він по всій Україні, а також у Росії та Білорусії. М. Д. Яницька та А. І. Перчихіна описують метелицю, яку танцюють у багатьох областях РФ і інших країнах колишнього СРСР. Показово, що основний зміст метелиці, як про це свідчать автори, є спільним, а форма розкриття його — різна.

Раніше метелицю, як і інші побутові танці, танцювали під пісню, яку виконували самі танцюристи. Найвідоміший такий текст:

• Ой надворі метелиця,
• Ой жаль животу,
• Чому старий не жениться?
• Що любив сироту.
• Ой ніколи женитися,
• Ой жаль же мені,
• Бо нікому журитися.
• Що не взяв я її,
• Жаль мені превеликий,
• Що любив та не взяв,
• Що поганий та сердитий,
• Тільки світ зав'язав.

Пізніше цю пісню почали виконувати в інструментальному супроводі. Коли кінчали співати пісню, музиканти продовжували грати. Тепер мелодію метелиці до танцю виконують переважно на інструментах, у зв'язку з чим вона зазнала ладово-інтонаційних і ритмічних змін, що зкачно поглиблюють ідейно-емоційний зміст танцю. Жива, запальна мелодія метелиці музичними засобами передає характер стихії цього природного явища.

Гопак. Назва танцю походить від дієслова гопати (плигати, скакати).
Танець в осносному імпровізаційний. В народі його танцюють так, щоб виконавці один одному не заважали. Щодо цього гопак дещо нагадує російську «Камаринську», білоруську «Аявоніху», болгарське хоро та польську мазурку, про яку відомий російський балетмейстер М. Івановський писав: «Головна чарівність цього оригінального танцю і вся його принадна сила полягає в тій порівняній особистій свободі, коли кожний може за власним розсудом створювати комбінації, які йому заманеться»

У танці використовують широкі стрибки, «присядки» і всілякі складні кружляння. Танцюристи намагаються виконати їх якнайкраще. Між ними розпочинається своєрідне змагання, яке за своїм характером нагадує російський перепляс.

Гопак виник у козацькому побуті й спочатку виконувався лише чоловіками. Тепер його танцюють разом з чоловіками і жінки. Гопак може виконувати один (обов'язково чоловік), два, три і більше танцюристів. У сценічній обробці він має відповідну композиційну структуру, яка складається з окремих танцювальних фігур, що, чергуючись, утворюють його орнаментальний малюнок. Проте гопак завжди відзначається героїчним забарвленням.

Мелодії гопаків, узагальнюючи ідейно-емоційний зміст танцю, в цілому під час його виконання часто змінюють свій характер: то вони звучать мужньо і героїчно, то радісно й запально. Тут все залежить від того, яку сторону вдачі людини змальовано в хореографічному епізоді тієї чи іншої фігури гопака.

Мелодій гопаків дуже багато. Частина з них є пісенними мелодіями типу «Од Києва до Лубен» або «Гоп, мої гречаники». Основу їх становить інструментальна народна музика. Значна частина мелодій гопаків виконується для слухання.

Найбільш характерною ритмічною ознакою мелодій гопаків є варіаційне
використання ритмічної формули анапеста ( П і) як у пісенних, так і в інструментальних мелодіях цього танцю 2. На основі її гопак легко відрізнити від інших танців не лише на слух, а й за допомогою аналізу мелодії. Ця формула є характерним ритмо-кадансом мелодій гопаків.

1 Н. П. Ивановский, Бальньїй танец XVI—XIX веков, «Искусство», 1948, стор. 131.
2 Лад мелодій побутових і сюжетних танців має спільну основу і відзначається двома характерними рисами. Ті мелодії, які грають до танцю, мають одноплановий лад (мажорний чи мінорний). У тих же мелодіях, які виконують для слухання, спостерігаються значні ладові зрушення — перемінний лад або ж однойменний мажор та мінор. У всіх мелодіях побутових та сюжетних танців широко застосовуються знаки альтерації.
Форма мелодій побутових та сюжетних танців також має спільну основу, найбільш характерною рисою якої слід вважати квадратність: симетричне чергування мотивів, фраз і речень у самому періоді (особливо інструментальному). Вона складається переважно з двох восьмитактових періодів. Проте часто це співвідношення порушується введенням нових тактів як у мелодичний контекст, так і в формі вступу чи коди. Це стосується тих мелодій, які грають до танцю.
Значна частина мелодій складається з трьох, чотирьох і навіть більше періодів. Вони являють собою розгорнуті інструментальні п'єси, які виконують для слухання. В зв'язку з цим, характеризуючи той чи інший танець, ладові особливості та форму його мелодії не будемо давати.

Гопаки зустрічаються в операх — «Сорочинському ярмарку» М. Мусоргського, «Мазепі» П. Чайковського, «Майській ночі» М. Римського-Корса-кова, «Запорожці за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського та інших, а також у балетах — «Горбоконику» Ц. Пуні, «Тарасі Бульбі» В. Соловйова-Сєдого, «Гаяне» А. Хачатуряна, «Марусі Богуславці» А. Свєчнікова та ін. Особливо слід відзначити симфонічну сюїту «Пам'яті Лесі Українки» А. Штогаренка, однією з частин якої є «Гопак», де композитор чудово передав найтонші зід-тінки цього величного танцю.

Дуже близький до гопака тропак. Проте в сучасному побуті українського народу він не зберігся. Залишилася лише назва танцювального руху (див. опис танцювальних рухів).

Козачок. Походження назви цього танцю пов'язане з життям воїнів-козаків. Його побутування, як свідчать різні джерела, відноситься до далекого минулого.

На відміну від гопаків козачки виконуються в швидкому і дуже швидкому темпі Танцювальні рухи вимагають від виконавців бісерної техніки. Виконуючи «припадання» («доріжки»), «тинки», «колупалочки», «вірьовочки», «присядки», «голубці», «зірочки», «ланцюжки» та інші рухи і композиційні елементи, використані в загальній композиції козачка, танцюристи вихорем проносяться перед глядачем. Живе сплетіння цих рухів у різних фігурах утворює вишуканий хореографічний малюнок.

У козачку, як і в гопаку, широко застосовується змагання між окремими виконавцями і навіть групами. Загальна композиція має давні традиції щодо послідовності чергування окремих фігур і їх повторень. Саме цим козачок і відрізняється від гопака. Танець виконують здебільшого без імпровізації.

Найменша кількість виконавців козачка — пара. Основне навантаження при виконанні падає на жіночу партію.

Оптимізм, радість, нестримні веселощі — ці риси вдачі українського юнацтва стали основою емоційного змісту численних мелодій козачків.
Характерна ознака мелодій козачків — їх дрібний (бісерний) ритмічний малюнок.

У мелодіях козачків найбільшою мірою варіаційно розробляється ритмічна формула дактиля. Вона й визначає основну ритмічну якість мелодій цього танцю. В ритмо-кадансі, якими закінчуються мелодії козачків, вживається роздрібнений дактиль із застосуванням форшлага. Це ритмічне угрупування виявляється в такій формі: 2/4
Мелодії козачків настільки емоційно виразні й яскраві в художньому відношенні, що завжди привертали увагу митців України, Росії, Польщі та інших країн. Вже у XVIII ст. в балетах і операх польських композиторів звучать народні мелодії козачків 2. Зустрічаються вони і в балетах «Новая героиня, или женщина-козак», «Торжество России» (є припущення, що автором цих балетів був Кавос). Яскраві мелодії козачків використано в 4-й частині Симфонії № 21 невідомого автора, в опері «Катерина» М. Аркаса та інших творах. За радянських часів мелодії цього танцю зустрічаються в симфонічній поемі «Возз'єднання» Б. Лятошинського, Третій симфонії Р. Симовича, «Танцювальній сюїті» А. Коломійця, 4-й частині симфонії В. Борисова.

Дуже цікаві спроби композиторів створити окрему форму козачка для симфонічного оркестру. Серед них слід відзначити «Малорусский козачок» О. Даргомижського і «Козачок» Л. Ревуцького.

Чабарашки — близький за характером до козачка український народний танець. Про його хореографію майже нічого не відомо. Мелодії чабарашок у ладово-інтонаційному і ритмічному відношеннях мають багато спільного з мелодіями козачків. Велику кількість чабарашок обробив для фортепіано С. Турула. П'єсу для скрипки в супроводі фортепіано під назвою «Чабарашки» написав С. Людкевич.

Коломийка, на відміну від інших народних танців, збереглась до останнього часу як коломийка-пісня, коломийка —? інструментальна п'єса і коло-мийка-танець. Дуже часто в народі всі ці різновиди коломийок об'єднані в одне ціле: танцюють її під спів хору в супроводі оркестру. Отже, коломийка є однією з форм синтетичної народної творчості.

Текст коломийок за змістом найрізноманітніший. Він складається з окремих строф (куплетів). Кожна строфа — це коротка зарисовка типового конкретного моменту, взятого з навколишньої дійсності. Зміст зарисовок охоплює найрізноманітніші прояви життя народу в певних історичних умовах.

Коломийка є одним з дуже цікавих танців. Вона відзначається багатством танцювальних рухів, вражає глядача яскравим оригінальним колоритом, властивим населенню західних областей України. В давнішій формі коломийки вихідною позицією було коло, а в сучасній — ряд. На думку Р. Гарасимчука, остання з них є стилізацією старої форми. Основним композиційним елементом слід вважати коло, яке поступово розпадається на менші кола, доходячи до пари в колі. Деякі дослідники вважають, що від слова «коло» походить назва цього танцю. Значне місце в коломийці займає так званий «хрещик», під час виконання якого дівчата і хлопці міняються місцями. Основними танцювальними рухами, які використовуються в цьому танці, є «зірниця», «присядка», «мережка», «тропак», «ножиці»

Для коломийки характерні жвавий темп виконання, бадьорий настрій, яскравість орнаментального хореографічного малюнка.
Мелодії коломийок за способом виконання діляться на три групи: вокальні, вокально-інструментальні та інструментальні. В останніх повністю збережено їх вокальну суть, проте вони відзначаються ширшим діапазоном, подрібненою ритмікою, широким застосуванням синкопованих ритмів та різноманітних прикрас (мелізмів).
Коломийковий вірш має чотирнадцять складів, які утворюють піввірш.

Якщо взяти текст коломийки з двох рядків, то типову їх ритмічну будову можна показати такою формулою: 2 (4 + 4) + (3 + 3).

Музичні періоди як вокальних, так й інструментальних мелодій коломийок закінчуються типовими для цього танцю ритмо-кадансами. Найчастіше з них вживаються • *  та його різновидність   - - і4- і-    (останній — пізнішого походження). 4 4

Мелодії коломийок, як і інших побутових танців, широко використовують композитори в своїх творах. Яскраві, оригінальні ладово-інтонаційною і ритмічною будовою коломийки зустрічаються у симфонічних композиціях Р. Си-мовича, «Гуцульській рапсодії» Г. Майбороди, поемі «Возз'єднання» Б. Лято-шинського, «Закарпатських ескізах» В. Гомоляки, балеті «Хустка Довбуша» А. Кос-Анатольського і багатьох інших творах.
Радянські композитори створили багато хорів-коломийок.

Найпопулярніший з них хор А. Кос-Анатольського «Коломия-місто», де з великою художньою майстерністю розкрито найтоншї стилістичні особливості коломийки.

Основоположник української класичної музики М. В. Лисенко написав коломийку для хору в супроводі симфонічного оркестру. Цікавим і важливим починанням М. В. Лисенка скористався композитор Р. Симович, який в сюїті з балету «Гуцулка» 4-у частину виклав у формі коломийки.
Гуцулка і верховина в музичному відношенні є варіантами коломийки. Проте верховина на відміну від коломийки і гуцулки починається широким ліричним вступом в розмірі -« або ж ^ . Далі йде звичайна мелодія коломийки.

З боку хореографічного гуцулка відрізняється від коломийки тим, що друга частина її має назву козачка.

Полька. В хореографічному відношенні полька буває дуже простою (складається з двох танцювальних фігур), і як танець сценічного типу відзначається елементами сюжетності. В ній застосовується принцип змагання (пе-репляс) між групами виконавців або парами, що надає танцю сучасного колориту. Він легко сприймається глядачами і справляє хороше художнє враження.

Мелодії польок емоційно виразні і дуже різноманітні за змістом. Багато з них мають конкретну назву: «Тетяна», «Попадя», «Псальма», «Військова», «Соловейко» і т. д. Ця своєрідна програма, лаконічно і влучно відображена назвою, здебільшого розкривається музичними засобами виразності. В одному випадку зображуються трелі соловейка (полька «Соловейко»), в другому— використовуються ритми похідних маршів (полька «Військова»), у третьому — емоційно невиразні монотонні поспівки з псалмів і кантів для відображення елементів сатири в музиці (полька «Псальма») і т. д.

Як і в гопаках, ритмічну природу мелодій польок визначає анапест ( Л })>
який в процесі роздрібнення і стягування в межах такту створює такі харак-2
терні ритми: 4-ТЗ П~ .    Вони й визначають основну ритмічну якість мелодій
українських польок. Найбільш вживаним ритмо-кадансом польок є т~ ГТ* у • Його слід вважати варіантом анапеста.

Яскраві, життєрадісні мелодії польок композитори використовують для музичної характеристики дійових осіб в оперних творах. Так, О. Сєров у фрагментах до задуманої опери за однойменною повістю М. Гоголя «Ніч перед різдвом» характеризує веселу вдачу Оксани мелодіями польок. Польки концертного типу написали М. Глінка, М. Лисенко, П. Чайковський, С. Рах-манінов, М. Балакірєв та ін.

Сучасні українські композитори часто користуються мелодіями польок як тематичним матеріалом для своїх творів. На основі народних польок вони створюють навіть хори й великі інструментальні п'єси.

Кадриль, як і полька, широко побутує на Україні. Вона відзначається більше хореографічними варіантами танцю, ніж варіантами музичного матеріалу. Деякі народні кадрилі з хореографічного боку мають той чи інший сюжетний розвиток, наприклад «Шалантух». Це до певної міри зближує кадриль з такими сюжетними танцями на побутові теми, як «Микола», «Гарненька молодичка», «Горлиця» тощо. Кожна фігура кадрилі має відповідну музику, в основу якої покладено ладозо-інтонаційні і ритмічні особливості українського мелосу.

На відміну від інших жанрів побутові танці з давніх-давен були в центрі уваги композиторів і хореографів. Це, очевидно, пояснюється тим, що метелиці, гопаки, козачки, коломийки та інші танці мають безліч найрізноманітніших за емоційним змістом мелодій. Багато з них виконуються в народі як інструментальні п'єси. Незважаючи на інструментальну фактуру, мелодії їх за своїм походженням вокальні, чим і пояснюється яскрава, зрозуміла і переконлива характеристика музичних образів. Віртуозне виконання цих колоритних інструментальних мініатюр привертало і привертає увагу музичної громадськості. Саме тому, мабуть, мелодії побутових танців вже давно є тематичним матеріалом і для великих форм музичних творів — балетів, опер, симфоній.