Серед хороводів і сюжетних танців є однойменні твори (наприклад, «Шевчик», «Коваль», «Козлик», «Голубка» та ін.). Спільність їх полягає насамперед у тематичній спорідненості. Важливо відзначити й те, що в сюжетних танцях відображається, наприклад, трудовий процес майже в тій самій послідовності, яка в хороводах диктується текстом. Відрізняються танці від хороводів тим, що народ у своїй хореографічній творчій практиці відмовився від тексту, залишивши в деяких танцях окремі строфи, речення, слова і вигуки, які підказують зміну танцювальної фігури.
Якщо в хороводах зрозуміти зміст танцю допомагає пісня, то в сюжетних танцях зміст розкривається хореографічними засобами виразності і музикою (без тексту).
Так, у танці «Лісоруби» І, II і III танцювальні фігури—це вихід виконавців на сцену і розташування їх відповідно до дальшого розвитку танцю. В цих фігурах використовуються такі танцювальні рухи, які прямого відношення до розкриття змісту танцю не мають, але є характерними для української народної хореографії взагалі. В IV фігурі виконавці активно обігрують топірці, начебто готуючись до рубання дерева. Лише у V фігурі з'являються пантомімно-ілюстративні рухи та жести, які демонструють працю лісорубів і їх фізичний стан, зумовлений нею. Починаючи з цієї фігури і далі, виконавці вигукують окремі короткі речення або слова, які не тільки підказують зміну танцювальної фігури чи окремого положення виконавців, а й характер того чи іншого танцювального руху.
Іноді короткі речення, слова чи вигуки, як у танці «Лісоруби», побудовані у формі діалога між ведучим і рештою виконавців. Часто танцюристи проспівують одну чи дві коломийкові строфи (див. IX фігуру танцю «Лісоруби») або навіть усю пісню (див. танець «Льон»).
Поряд з цим у сюжетних танцях у порівнянні з хороводами значно глибше розкривається зміст за рахунок епізодів, що виходять за межі пантомімної ілюстрації трудового процесу (в танці «Лісоруби», наприклад, зображається «поїзд», який везе підготовлений лісорубами будівельний матеріал).
Часто деякі з фігур змінюються, виконавці вносять нові елементи, запозичені з технологічного процесу праці. Так, у XII фігурі танцю «Лісоруби» відтворюється процес підпилювання дерева звичайною пилкою. В іншому варіанті цієї фігури виконавці підпилюють дерево електропилкою. Цей момент змінив хореографічний малюнок фігури, вплинувши відповідно на колорит танцю в цілому.

В соціалістичних умовах життя український народ розвивав і поглиблював зміст танцювального мистецтва, створював нові художні форми. Особливо розвивались сюжетні танці на трудову тематику. Праця обумовила виникнення народних танців, вона ж є й основним джерелом розвитку їх нових форм у соціалістичних умовах життя радянських людей. Самодіяльний танцювальний колектив м. Бородянки Київської області створив прекрасний танець «Льон». У ньому по-новому використовується реквізит: зелені та жовті стрічки, які символізують зелений і дозрілий льон, пучок лляного прядива — наслідок наполегливої щоденної праці тощо.
В с. Криворівня Жаб'євського району Івано-Франківської області учасниками самодіяльності створений танець «Сплавщики», в якому відображається праця сплавщиків лісу. Відтворюючи її, виконавці за допомогою рухів, жестів і міміки підкреслюють винахідливість, мужність і відвагу людей, які працюють у надзвичайно складних природних умовах.
Трудівники колгоспних ланів с. Селище Сарненського району Ровенської області створили танець «Гречка», а робітники-каменярі м. Клесів — танець «Каменярі». В м. Зінькові Полтавської області створено танець «Механізатори», в Решетилівці тієї ж області — танець «Вишивальниці» і т. д.
У цих, як і в багатьох інших танцях, основною темою є щаслива праця радянських людей.
Ті ж самі принципи хореографічної розробки, властиві танцям на трудові теми, лежать в основі сюжетних танців, у яких відображається народна героїка, мужність, сила і відвага народних месників («Аркан» і «Опришки»).
Основний зміст цих танців, визначений їх назвою, розкривається пантомімно-ілюстративними засобами, а також танцювальними рухами, властивими українській народній хореографії. Завдяки цим рухам у хореографічний малюнок вкраплюються елементи орнаменту, який ще більше підсилює національний колорит танцю.
Особливо яскрава група сюжетних танців, провідною темою яких є побут народу. їх зміст розкривається в основному рухами та жестами, які в сукупності створюють хореографічний малюнок, що певною мірою нагадує орнамент. Цей малюнок відзначається строгою послідовністю танцювальних фігур, які розгортають перед глядачем сюжетну лінію твору. Наприклад, у послідовності фігур танцю «Гарненька молодичка» хореографічними засобами яскраво змальовується образ української жінки, її скромність, грація, витонченість рухів тощо; в танці «Горлиця» перед глядачем постає українська дівчина, але тут підкреслено її жвавість, енергію, здатність на дотепну витівку.
В цій групі сюжетних танців трапляються й такі, які мають конкретну назву, а за характером хореографічної композиції максимально наближаються до танців побутових. Яскравим прикладом в цьому відношенні може бути танець «Катерина», хореографічна композиція якого нагадує собою козачок.
Крім традиційного українського національного вбрання, виконавці одягають відповідні до характеру роботи костюми («Шевчик», «Ковалі», «Косарі» та ін.). В окремих танцях використовуються такі атрибути, як люлька, сопілка, топірець, списи, шаблюки, пояси-патронташі, постоли, різні сумки з тканини — великі («тайстри»), маленькі, оздоблені різними металевими круглячками («тобівки»), тощо.
Все це не тільки підкреслює національний колорит, а й значною мірою допомагає усвідомити зміст танцю, глибше виявити його найсуттєвіші сторони.
Українські радянські хореографи створюють оригінальні сюжетні танці, в яких використовують засоби виразності, запозичені в народній хореографії. Серед них можна назвати «Чумацькі радощі», «Рукодільниці», «Запорожці» П. Вірського, «Весілля» К. Василенка, «Поліські льонарі» В. Починка, «Ніжинські огірки» О. Ревун та ін.
«Чумацькі радощі» П. Вірського пройняті народним гумором, властивим характерові українського народу. В танці «Весілля» К. Василенко відобразив найбільш типові і колоритні епізоди українського народного весілля, змалював його основних дійових осіб — молодого й молоду, дружка, старостів, свах та ін. Таких танців можна назвати безліч. Деякі з них зі сцени знову повертаються в народ як зразки для створення нових танців.