У Національному палаці "Україна" виступила Елен Сегара, що прославилася завдяки ролі Есмеральди в першій постановці мюзиклу Notre Dame de Paris. Французька співачка з італійсько-вірменськими коріннями привезла сентиментальну програму, оформлену в мінімалістичному стилі, але для подолання всеосяжної статики залу і, як не дивно, публіки навіть приголомшливою гнучкості вокалу виявилося замало, відзначає ЛЮБОВ МОРОЗОВА.

Мюзикл Річарда Коччанте і Люка Пламондон за мотивами роману Віктора Гюго відомий, звичайно, набагато ширше, ніж Елен Сегара, яка зіграла роль Есмеральди в перших 400 спектаклях. Тож всякий раз, згадуючи про творчість співачки, доводиться титулувати її "тієї самої Есмеральда". Зрозуміло, саме так її відрекомендували і організатори київського концерту, і були двічі мають рацію: Елен Сегара не тільки вжилася в образ фатальної циганки, але й, здається, проголосила його своїм єдиним амплуа.

Пісні, що прозвучали в четвер у палаці "Україна", представляли собою побіжний конспект всієї творчості вокалістки. Її дебютний альбом вийшов у 1996 році, а останній - в 2008-му, і на сьогоднішній день її дискографія налічує близько десятка позицій. Тексти і музику пісень Елен Сегара нерідко пише сама. Втім, з нею працюють і різноманітні професійні композитори, хоча на виході почерк у всіх вийшов підозріло схожим. Зрозуміло, що є відмінності в аранжуваннях, у превалюванні акустики або електроніки, проте в цілому відступу від пріфранцуженной естради не спостерігається. Поділ на лірику та танцюють теж вельми умовно: і те й інше однаково віддає світлої сумом, неквапливістю, відсутністю сильних емоцій і мало відрізняється по темпу. Все якось надто ідеально, нормованої та відполіроване до блиску - так само як і сам образ красивої і крихкою Елен Сегара, то блукаючої у відеокліпах в нарядах принцес, то ніжаться на шовкових простирадлах білих у шовкових білих сукнях цнотливою довжини.

Втім, на київському концерті плаття було чорним. У чорному ж була і міжнародна команда інструменталістів: італійський клавішник, вірменський гітарист, перкусіоніст французький і басист-марокканець. Концертні версії хітів мало відрізнялися від студійних, так що рідкісні комбінації двох-трьох протяжних звуків у виконанні басиста цілком могли зійти за соло. Елен односкладово спілкувалася з публікою, періодично вставляючи українське "дякую", неспішно пританцьовувала, помахуючи воланами сукні, і час від часу всідалися на білу софу посеред сцени. Незважаючи на те що технічно виконання було на висоті, а вокал майорів розсипами розкішної вірменської орнаментики, публіка досить стримано сприйняла навіть такі хіти, як "Elle Tu L` aimes "," Il YA Trop De Gens Qui T `Aiment" і "Sodad" . "Підмосковні вечори" у змішаній російсько-французької версії зал підбадьорив теж у міру, та й на заклик підспівувати відповіли небагато, зате тузами в рукаві виявилися танці з пластичним юнаків із залу і дует "Vivo Per Lei" зі ще одним молодим українцем, виступ якого Елен заздалегідь зауваженням: "Підтримайте його, він вперше на сцені".

Незважаючи на всю кустарного подібних дуетів, саме вони і внесли бажане пожвавлення. Адже образ Елен Сегара - це образ прекрасної героїні душевного роману, в якому жінка немислима у відриві від чоловічої уваги і пристрасті. Можливо, інший раз і варто було б вийти за рамки жанру, але ось відмовлятися від ідеалу, ясна річ, не хочеться.